Леся Украинка
(Лариса Петровна Косач)
(25.02.1871 - 01.08.1913)
"Читая мягкие и расслабленные или холодно резонерские сочинения украинцев - мужчин
и сравнивая их с этими бодрыми, сильными и смелыми, и вместе с тем, такими искренними словами
Леси Украинки, невольно думаешь, что эта больная, слабая девушка -
едва ли не единственный мужчина во всей Украине!"
Иван Франко
Лариса Петровна Косач родилась 25 февраля 1871 года в городе Новоград-Волынский.
Мать — писательница, отец — образованный юрист Петр Антонович Косач (1841—1909), который очень любил литературу и живопись. В доме Косачей часто собирались писатели, художники и музыканты, устраивались вечера и домашние концерты. Дядя Леси (так её называли в семье, и это домашнее имя стало литературным псевдонимом) — Михайло Драгоманов, который со временем по-дружески опекал племянницу и всяческий помогал ей, — был учёным, фольклористом, общественным деятелем, продолжительное время жил за границей во Франции и Болгарии. Леся основательно изучила ряд иностранных языков, что дало ей возможность широко ознакомиться с классическими произведениями мировой литературы.
Леся начала играть и сочинять маленькие музыкальные пьесы с пяти лет, в возрасте девяти лет написала первое стихотворение. В 1881 году она неожиданно тяжело заболела. Её мучила нестерпимая боль в правой ноге. Сперва решили, что у неё острый ревматизм, лечили ваннами, мазями, травами, но всё было бесполезно. Боль перешла в руки. Врачи, наконец, смогли определить, что это — туберкулёз кости. На музыкальной карьере Леси был поставлен крест. После первой, сложной, но крайне неудачной операции рука осталась искалеченной.
Писать и печатать Леся Украинка начала в возрасте 12 лет. К её ранним произведениям относится украинский перевод «Вечеров на хуторе» Гоголя (в соавторстве с братом). Печаталась Украинка в заграничных журналах «Зоря», «Жите і слово», «Літературно-науковий вісник».
Творческий метод Украинки более близок к романтизму, чем к реализму, но в основе он резко отличался от метода декадентствовавших украинских неоромантиков, в особенности символистов, прежде всего своей идейной и тематической направленностью, а также художественными средствами.
В ранних лирических и эпических произведениях Украинки ощущалось влияние предшествовавшей и современной ей украинской либерально-буржуазной поэзии: П. Кулиша, Я. Щеголева, М. Старицкого, Олены Пчилки, но наряду с традиционно-романтической образностью («Конвалія») мы видим здесь более конкретные исторические образы греческой поэтессы Сапфо, королевы Марии Стюарт; наряду с народно-песенной ритмикой и строфикой (так наз. «коломыйковой») — гекзаметр, дистих и сонет. Уже в первых поэтических опытах Украинки чувствовалось нечто новое, оригинальное, своеобразное, не похожее на произведения её украинских литературных учителей.
На поэзию Украинки имела большое влияние русская и западноевропейская литература, в особенности Г. Гейне, которого она много переводила («Книга пісень», изданная в 1892 в Львове, «Атта Троль», «Ткачи» и др.). Украинка находилась и под влиянием Шевченко. Под влиянием баллад Шевченко Украинка написала свою раннюю поэму «Русалка», в которой, по мнению украинского поэта и критика И. Франко, был «слабенький отголосок шевченковских баллад без жизненных наблюдений и социальных контрастов».
В интимной лирике Украинки вначале преобладали обычные мотивы природы, любви. В большинстве случаев они проникнуты грустными настроениями. Скорбь поэтессы, усугубленная тяжкой болезнью, в отличие от скорби поэтов-современников, навеяна не литературными образцами, — она искрення, непосредственна. В лирике Украинки отражена тяжелая внутренняя борьба личного и общественного. Общественные мотивы начали появляться в лирике Украинки очень рано («В’язень», «Коли втомлюся я…» и т. д.).
Леся лечилась в Крыму, Египте и Греции, в Германии и Австрии. Всё было бесполезно. К обострившемуся процессу костного туберкулеза прибавилась неизлечимая болезнь почек.
Умерла Леся Украинка 1 августа 1913 в грузинском городке Сурами. Похоронена на Байковом кладбище в Киеве.
М і р і а м
(до себе)
Боже! знов він одинокий,
ще гірше, ніж в пустині! Сії люди
твердіші від каміння… Он отам
лежить той ученик, що - люди кажуть -
Учителю з усіх їх найдорожчий,
а спить він, як і всі, - твердіше, може,
бо наймолодший… Я одна не сплю,
я вкупі з ним страждаю, тут же, поруч,
та я німа, як мур оцей, не видна,
як сяя тінь, так, мов я не людина,
так, наче в мене і душі нема…
Я приступлю до нього…
(Вихиляється трохи з тіні, але знов ховається.)
Ні, не смію... Він знову скаже, як тоді сказав:
"Яке тобі до мене діло, жінко?"
Що ж я йому скажу?
Одержима
(Драматична поема)
ЛЕГЕНДА
Було колись в одній країні:
Сумний поет в сумній хатині
Рядами думи шикував;
Вони й "рівнялись", мов піхота,
аж тут співця взяла охота -
і він їм крила подавав.
Крилами думоньки тріпочуть,
Порядку слухати не хочуть,
Розбили всі шеренги вмить!
І врозсип те крилате військо
На життьовеє бойовисько
З тісної хати в світ летить.
Одна полинула високо,
Друга полинула глибоко,
А третя вже гніздечко в'є:
Та - мов орлиця, славу кличе,
А друга чайкою кигиче,
Або зозулею кує.
Буйна шукає сходу сонця,
Лагідна в'ється край віконця,
Мов ластівка все припада,
Закохана - співа дівчині,
Мов соловейко на калині
Сльозами - співами рида...
Тим часом люди працьовиті
Розкинули майстерні сіті,
Сильця поставили, пастки,
По кущиках позасідали,
Принадоньки понакладали
Та й ну ловить думки-пташки.
Так люди, думок наловивши,
По кліточках розсадовивши,
Їх заходились чепурить:
Всіх чорнооких побілили,
А білих трошки почорнили
І всіх дали позолотить.
А щоб котра не полетіла,
Приборкали усім їм крила -
Тепер буянню їх кінець!
Ніжки докупи пов'язавши,
У кошик гарно повкладавши,
Несуть співцеві на ралець.
Співець тоді вже не в хатині
І навіть вже не в домовині,
А в Вічній Славі пробував
(Се є така країна гарна,
Хоч дехто каже - легендарна),
То ж там поет гостей приймав.
Бо то ж якраз тієї днини
Були співцеві роковини -
Рождення й смерті заразом.
Віншують гості подарунки,
Виймають, розв'язавши клунки:
"Твоїм добром - тобі ж чолом!"
Пташки тоненько щось пищали
Та позолотою бряжчали...
Поет звернувся до гостей:
"Громадонько моя поштива,
Де ти набрала сього дива?"
Він не пізнав своїх дітей!
Источники:
1. Українка Леся. «Твори». – К:Дніпро, 2000.
До видання увійшли вибрані вірші, поеми та драматичні твори Лесі Українки (1871 —1913) — геніальної поетеси і драматурга, класика української літератури. За словами першого Президента України М. С. Грушевського, «глибоко національна в своїй основі, всім змістом своїм зв’язана нерозривно з життям свого народу, з переживаннями нашої людини в теперішню добу, ця творчість переводила їх на грунт вічних вселюдських змагань і зв’язувала з одвічними переживаннями людськості».
2. Українка Леся. «Вибране». – К:Дніпро, 1977.
До книги ввійшли кращі твори видатної української поетеси революційно-демократичного напряму Лесі Українки (1871-1913). Поезії, поеми та драматичні твори Лесі Українки перейняті волелюбними мотивами, щирими почуттями до трудового люду, вони кличуть на боротьбу за краще майбутнє, за утвердження революційних ідеалів.
3. Дейч Ал. «Леся Украинка. Критико-биографический очерк». – М:Гослитиздат,1954
4. «Леся Украинка» // Википедия – свободная экциклопедия ( http://ru.wikipedia.org )
